Возна Ольга Миколаївна

                                    Педагогічне есе «Моя професія – учитель»

        Підручники, зошити, пустотливі учні, веселі дзвінки,перевірка щоденників, зустрічі з батьками, цікаві уроки, складні контрольні роботи – все це моя улюблена робота!
           Я – Педагог!
          Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати вчителем. Ця професія здавалася мені  цікавою, захоплюючою, необхідною людям і найтрепетнішою з усіх відомих мені професій. Я пишаюся, що я – Учитель.
Учитель! Як тяжко пронести це звання через все життя! Ти весь на виду, як на долоні, кожен твій рух, кожен крок під «прицілом». Як би погано тобі не було, ти зобов’язаний бути зібраним, підтягнутим, усміхненим.                                        

         Час не стоїть на місці. Колись фантасти пророкували людству ХХІ століття, як час грандіозних змін. І ось воно – ХХІ століття – і вже не фантастика, а час стрімких нововведень, приголомшливих змін, перебудови всього світу. Мої учні – це жителі нового століття. Як же це складно, цікаво, відповідально, захоплююче – вести в життя нове покоління! Думаючи над тим, за що мої учні цінують, поважають мене, впевнена, що не за мої методично збудовані, цікаві уроки, на яких діти навчаються серйозної роботи. Не за те, що я освічена людина і можу дати відповіді на їх каверзні питання – в наш час інформаційне поле зростає і неможливо знати все. Не за те, що я обираю демократичний шлях роботи. Мені б не хотілося стати для сучасного покоління просто «наглядачем», який щодня відміряє час, проведений ними в стінах школи. Я всіма силами показую дітям, що кожного з них я дуже чекаю, що наш клас має потребу в них! Ось що вони цінують сьогодні, жителі ХХІ століття. І я повинна шукати нові шляхи для того, щоб ці діти вірили мені і йшли за мною.

         Бажання дитини вчитися в великій мірі залежить від учителя, його вміння визначити можливості школяра, його індивідуальність.
 А я не просто вчитель. Я – перша вчителька. Я – перший вчитель, який входить в життя дитини і її сім´ї . Мені подобається в моїй професії те, що я ПОТРІБНА. Потрібна своїм учням кожен день, кожну годину… Тільки зайдеш до класу. А тобі з порогу починають розповідати новини, завжди оглянуть і помітять зміни. Потрібна батькам своїх учнів, бо вони довірили мені найдорожче, що  у них є – своїх дітей. І від мене , першої вчительки, залежить, як батьки будуть ставитися до школи, чи стануть однодумцями. Потрібна колегам,  з якими раджуся, ділюся проблемами та разом щоденно виконую свою роботу – таку непросту, але таку потрібну!                                                                                                                                                 
       «Праця – найкращий спосіб насолоджуватися життям», - стверджував І. Кант. Це справді так. Кожного дня я насолоджуюсь спілкуванням зі своїми учнями, їх любов гріє душу, дитяча енергія придає сили. Я радію, бо бачу результати своєї праці. Я щаслива, бо віддаю знання і тепло своєї душі, приношу користь суспільству.